Інформація щодо торгівлі людьми

Торгівля людьми як явище

Проблема торгівлі людьми – одного з найнегативніших явищ сучасного суспільства – уперше була піднята правозахисниками на початку ХХ століття. У той час особлива увага приділялася жінкам з Великобританії, яких змушували до проституції в країнах континентальної Європи. Так з'явився термін «біле рабство», який пізніше поширився на загальне поняття торгівлі людьми.

З тих пір феномен торгівлі людьми піддається постійному аналізу і є предметом багатьох суперечок і дискусій. Однак якщо подивитися на більшість документів, публікацій, виступів з проблеми, то стане очевидно, що часто поняття «торгівля людьми» обмежується «торгівлею жінками». При цьому в більшості випадків мова йде про торгівлю жінками з метою використання в проституції, порнобізнесі, сексуальній сфері тощо.

Безумовно, торгівля жінками є складовою частиною злочину «торгівля людьми». Однак поняття «торгівля людьми» є більш широким: об'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, незалежно від статі і віку.

Метою торгівлі жінками може бути насильницький шлюб, примусова праця, використання в домашньому господарстві і промисловому чи сільськогосподарському секторах, народження дитини примусово чи за замовленням, використання в сексуальному бізнесі. Чоловіків переважно використовують на будівництвах, у промисловості, сільському господарстві, дітей – у жебрацтві, осіб будь-якої статі і віку – для вилучення і трансплантації органів.

У даний момент найбільш повне визначення торгівлі людьми дає «Протокол з попередження торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми», який доповнює Конвенцію ООН про боротьбу з транснаціональною організованою злочинністю. Протокол є основним сучасним документом, спрямованим на боротьбу з цим злочином. Він визначає торгівлю людьми як:

Здійснення з метою експлуатації вербування, перевезення, передачі, приховання чи отримання людей шляхом погрози силою або її застосування чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю стану або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу.

Стаття 149 Кримінального кодексу України містить інше визначення торгівлі людьми:

1. Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені щодо малолітнього, або організованою групою, або поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Примітка.

1. Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо.

2. У статтях 149 та 303 цього Кодексу під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.

3. Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використання службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності.

( Стаття 149 в редакції Закону N 3316-IV ( 3316-15 ) від 12.01.2006 ).

З приведених вище визначень випливає, що торгівля людьми – це сукупність таких ознак: вербування, перевезення, передача, продаж, усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях, використання в порнобізнесі, використання у військових конфліктах, залучення до злочинної діяльності, трансплантація чи насильницьке донорство, примус до заняття проституцією, рабство і ситуації, подібні до рабства, примусова праця, залучення в боргову кабалу, використання шантажу, погроз, насильства.

Вербування

Вербування - наймання, набір для яких-небудь робіт, залучення до якої-небудь діяльності, у тому числі протиправної, залучення до складу якої-небудь організації.

Вербування в контексті торгівлі людьми – набір людей для виїзду за кордон під приводом працевлаштування, одруження, навчання, туризму тощо в Україні чи за кордоном. Це перша стадія в процесі торгівлі людьми. Особливістю вербування є обман людини, яку вербують, щодо країни призначення, виду й умов роботи, розміру заробітної плати тощо. Основну роль у процесі вербування грають вербувальники.

Процес вербування

Основним аргументом вербувальників на користь від'їзду за кордон виступає висока – за українськими мірками – заробітна плата. У залежності від країни призначення і роботи вони пропонують людям від 500 до 3000 тисяч доларів США. Відомі випадки, коли, запрошуючи офіціанток для роботи в Сербії, пропонували 500 доларів на місяць, а за роботу домробітницею в ОАЕ обіцяли 3000 доларів. Ці суми далекі від того, що можна заробити насправді.

Вид робіт, які виконуватимуться, перед виїздом з України, як правило, не обговорюються. Завдання формулюється загалом: необхідна людина для ведення домашніх справ чи роботи в барі, нічному клубі, на будівництві.

Умови проживання: одно -, двокімнатна квартира на двох, яка, як і харчування, оплачується роботодавцем, 8-годинний робочий день і два вихідних на тиждень.
Навіть якщо людині надають можливість працювати в тій сфері, про яку попередньо йшла мова, ні оплата праці, ні умови проживання не відповідають даним обіцянкам.

Вербування може здійснюватися такими шляхами:

За допомогою особистих зв'язків (родинних, дружніх)
Через оголошення в газеті:

фірми з працевлаштування;
туристичні агентства;
модельні агентства;

приватні особи
через Інтернет

Дослідження проблеми торгівлі людьми протягом останніх 5 років показує, що способи вербування згодом міняються. У 1997-1998 рр. столичні газети були переповнені інформацією про працевлаштування за кордоном. Зараз спостерігається переорієнтація фірм, які спеціалізуються з наймання робітників для роботи за кордоном, у сільську місцевість. Це пов'язано з тим, що міським жителям більш доступна інформація про реальну можливість працевлаштування за кордоном і обдурити їх складніше.

Наступною тенденцією є перехід від вербування за допомогою оголошень у ЗМІ до вербування через особисті знайомства, зв'язки. Вона також пов'язана з посиленою недовірою до фірм, які займаються працевлаштуванням. Набагато простіше завербувати людину для виїзду за кордон, якщо інформація про можливе працевлаштування надходить від сусідки, подруги або навіть родича.

Пропоновані види робіт

Прагнучи одержати роботу за кордоном, багато українських громадян не підозрюють про те, що легально працевлаштуватися в багатьох країнах Європи практично неможливо. До прикладу, у країнах Європейського Союзу роботодавець перш ніж надати робоче місце іноземцю, повинен довести, що дана робота була запропонована громадянину своєї країни, потім громадянину країн Європейського Союзу і лише потім громадянину іншої країни, наприклад, України. Але в таких випадках мова йде про фахівців у рідкісних галузях, наприклад, художників, учених, програмістів тощо. Легально влаштуватися домогосподаркою за таких умов – неможливо. Поширена думка про те, що Європейські та інші країни мають потребу в дешевій робочій силі, не відповідає дійсності. Дотепер відомі одиничні випадки вдалого працевлаштування. У цілому ж нелегали, яким би видом діяльності вони не займалися, фактично позбавлені більшості прав і легко можуть стати об'єктами експлуатації. Порушення міграційного чи трудового законодавства країни перебування призводить до депортації. Вербувальники, переслідуючи свої корисливі цілі, приховують цю інформацію.

Можливість легального працевлаштування

Легально громадяни України можуть працевлаштуватися за кордоном відповідно до міжурядових Договорів про взаємне працевлаштування. Зараз Урядом України укладені Договори про взаємне працевлаштування громадян з Урядами Республіки Польща, Чеської Республіки, Словацької Республіки, Литовської Республіки, Латвійської Республіки, Російської Федерації, Республіки Молдова, Республіки Бєларусь, Республіки Вірменія, Соціалістичної Республіки В'єтнам. Дія даних Договорів поширюється лише на тих громадян, які працюють на законних підставах, тобто в'їхали на територію країни працевлаштування на підставі робочої візи, а не туристичної чи гостьової, отримали дозвіл на працевлаштування і дозвіл на перебування. Використання роботи іноземного громадянина без оформлення дозволу на працевлаштування вважається нелегальним.

Домашнє господарство

Домашнє господарство є однією з найбільш привабливих робіт для українських жінок, оскільки є звичною справою для більшості з них. За неї пропонують 300-500 доларів на місяць, що складає значно більшу суму ніж можна заробити в Україні. Інформація про таку роботу, як правило, передається «з вуст у вуста»: жінки, які працюють домробітницями в інших країнах, повертаючись на батьківщину, розповідають знайомим про можливість подібного заробітку. Часто саме вони виступають вербувальницями. У таких випадках замість обіцяної роботи жінок примушують до заняття проституцією. Навіть якщо жінки виконують роботу з ведення домашнього господарства, найчастіше вони страждають від сексуальних домагань чи насильства з боку господарів.

Сфера обслуговування

Нерідко українським жінкам пропонують роботу продавцями, покоївками в готелях чи, що найбільш популярно, – офіціантками. На роботу продавцями, як правило, вербують у Туреччину. Набір мотивують великою кількістю російськомовних туристів, для обслуговування яких необхідні дівчата зі знанням російської мови. Однак трапляється так, що дівчатам доводиться очікувати звільнення робочого місця кілька тижнів. У результаті вони попадають у боргову залежність від хазяїна, який оплачує їхнє харчування і проживання протягом усього часу. Потім їх ставлять перед фактом: необхідно розрахуватися з боргами і самим заробляти собі на життя. В основному робота, яку їм пропонують для відпрацьовування боргу, – сексуальні послуги.

Офіціантками в основному «працевлаштовують» студенток на час канікул. У більшості випадків дівчата справді працюють офіціантками, посудомийками, прибиральницями, але це є додатковою роботою. Основне їхнє призначення – надання сексуальних послуг.

Догляд за дітьми, літніми людьми, хворими

Для роботи в цій сфері залучають, як правило, жінок у віці від 40 до 55 років. Проте часто зустрічаються оголошення про наймання молодих дівчин на роботу няньок у різні країни. Наприклад, їм можуть пропонувати роботу в Туреччині із зарплатою до 600$ і хорошими умовами проживання. Хоча традиційно в Туреччині жінки не довіряють виховання своїх дітей стороннім людям, особливо іноземкам.

Багато українських жінок працюють у країнах західної Європи, доглядаючи за літніми чи хворими людьми. Багато хто з них має медичну освіту. Наймати на роботу українок надзвичайно вигідно: робота доглядальниць такої кваліфікації у Європі цінується дуже високо. Українські жінки в основному працюють нелегально, що призводить до знецінення їхньої праці – вони одержують 200-300 доларів на місяць. Нелегальний статус і безправ'я унеможливлюють зміну місця роботи у випадку невиплати заробітної плати, приниження та інших порушень прав людини.

Сільське господарство

Робота в сільськогосподарському секторі носить сезонний характер. Як жінок, так і чоловіків запрошують на збір врожаю, наприклад, полуниці в Італії чи Греції, яблук у Польщі, апельсинів в Іспанії. Замість обіцяної нескладної роботи люди працюють по 18-20 годин на день, часто без харчування протягом дня. Фрукти, які вони збирають, іноді є їхньою єдиною їжею. Однак частими є випадки отруєння хімікатами, якими ці фрукти обробляють. Деякі з них – з летальним результатом.

Чоловікам можуть пропонувати роботу на фермах з випасу овець чи кіз у гірських районах. Чи варто говорити про ті умови, у яких існують люди, знаходячись на відстані в сотнях кілометрів від цивілізації?

Сфера розваг

За статистикою, одна з робіт за кордоном, яку найчастіше пропонують, – робота танцівницею в барі чи нічному клубі. Однак відсоток професійних танцівниць серед усієї кількості дуже невеликий. Як правило, перед поїздкою за кордон дівчат навчають танцювальним елементам протягом 2-4 тижнів. Після цього обіцяють знайти високооплачувану роботу в нічному клубі. Найчастіше саме за цим типом робіт ховається сексуальна експлуатація. Дівчата дійсно танцюють на подіумах у клубах, але тільки для того, щоб бути обраними для надання сексуальних послуг.

Консумація

Консумація (від лат consumo - "споживаю") – на жаргоні завсідників нічних закладів зі стриптизом чи іншими еротичними шоу (казино, дискотек, стриптизів-барів тощо): надання такої послуги, як підхід стриптизерки після завершення номера до столика клієнта і неформальна бесіда з ним. У закладах дешевої цінової групи зазвичай є завуальованою формою наймання стриптизерки для надання сексуальних послуг як повії, а в закладах більш високого рівня слугує лише для своєрідної підтримки іміджу клієнта, який оплатив подібну послугу.

Вербуючи на цю роботу, дівчатам обіцяють до 30% від суми, на яку зроблене замовлення клієнтом. Мова йде лише про консумацію і більше ніяку іншу роботу. Мало хто з дівчат задумується про те, що заплативши за їжу і коктейлі, гість закладу може вимагати продовження спілкування і відшкодування витрачених грошей шляхом задоволення його сексуальних потреб.

Будівництво

На будівельні роботи вербують в основному чоловіків. Однією з найбільш популярних країн з наймання будівельників є Росія. Багатьом здається, що Росія й Україна – все ще одна країна, і працевлаштування в Російській Федерації не вимагає спеціального дозволу.

Однак, часто чоловіки, так само як і жінки, опинившись у чужій країні, виявляються позбавленими своїх паспортів і вимушені терпіти приниження, а острах депортації утримує їх від звертання в правоохоронні органи, що сприяє подальшому порушенню їхніх прав.

Секс – бізнес

Одним з найбільш розповсюджених стереотипів у проблемі торгівлі людьми є омана, що жінки, які свідомо бажають працювати в секс-бізнесі, не можуть страждати від торгівлі людьми, адже вони добровільно надають секс-послуги. Завербувати дівчат, які працюють у секс-бізнесі в Україні, нескладно: за ту ж роботу, яку вони виконують нелегально в нашій країні, їм пропонують заробіток у кілька разів вищий. Умови роботи й обіцяна зарплата, як правило, на порядок вищі ніж в Україні. Наприклад, дівчатам обіцяють від 10 до 50% від заробленої суми чи від 50 до 200 доларів США на день. Важливими умовами, які приваблюють багатьох дівчат, є регламентована кількість клієнтів (від 1 до 5) і обслуговування тільки тих, які сподобалися.

Однак, робота в секс-бізнесі для українських громадян, також як і робота в інших сферах, заборонена законом. Нелегальний статус призводить до неможливості захистити свої права у випадку порушення обіцяних умов роботи. Як правило, замість 5 клієнтів, про які мова йде при вербуванні, жінки змушені обслуговувати до 40 чоловік і працювати до 20 годин на день. При цьому, заробітна плата не виплачується. Таке порушення прав людини дозволяє говорити про описані ситуації як про випадки торгівлі людьми.

Промисловість

Дешева робоча сила найчастіше необхідна на фабриках, які займаються нелегальним виробництвом якої-небудь продукції. У таких випадках хазяїн фабрики не піклується про те, що на нього працюють нелегали. Як правило, подібні підприємства, знаходяться у віддалених місцях. Повна ізольованість, нелегальний статус, відсутність документів не дають можливості вибратися з території підприємства. Відомі випадки, коли людей вербували на роботу на фабрику, яка спеціалізується з переробки прострочених овочевих консервів і томатної пасти. На фабрику привозили зіпсований товар, робітники промивали овочі, закладали в нові банки і змінювали наклейки. Єдиною їжею протягом дня були ці ж гнилі, не придатні до споживання овочі. Деякі фірми вербують робітників для нафтових платформ, наприклад, у Норвегії. Однак рідко такі пропозиції завершуються реальним працевлаштуванням.

Програма AU PAIR

Програма AU PAIR існує у світі з 1960 року і являє собою молодіжний обмін з метою вивчення мови і культури приймаючої країни. Програма Au pair не повинна розглядатися як програма працевлаштування за кордоном.

Відповідно до правил програми, працювати в якості au pair може особа у віці від 19 до 24 років, яка не має родини і дітей. Система припускає проживання в родині, допомогу з догляду за дітьми і виконання поточних господарських справ (30 годин на тиждень), а також відвідування мовних курсів. Приймаюча родина забезпечує проживання і харчування, проїзний квиток для відвідування мовних курсів, а також щомісяця виплачує кишенькові гроші, сума яких складає 400 DM. Обов'язковою умовою системи є навчання іноземній мові.

Вербування для роботи в якості au pair можуть здійснюватися різними шляхами. У газетах можна знайти багато оголошень чи агентств приватних осіб, які займаються посередництвом з наймання au pair у країни Західної Європи й усього світу. Іноді можна зустріти оголошення про наймання au pair, але із заробітною платою у 800 доларів, що є грубим порушенням установлених правил системи. Інтернет також наповнений приватними оголошеннями із запрошеннями роботи в якості au pair.

З досвіду роботи «Ла Стради» можна зробити висновок, що, виїжджаючи як няньки за системою au pair в інші країни, дівчата рідко стають жертвами торговців людьми. Однак випадки порушення прав людей, які працюють за системою au pair численні. Наприклад, контракт повинен передбачати зміну родини в тому випадку, якщо дівчина не знайшла спільну мову з роботодавцями. Однак часто після оформлення документів на виїзд і одержання грошей за свої послуги агентство не бажає нести відповідальності за своїх клієнтів. У випадку виникнення конфліктної ситуації чи інших проблем дівчині немає до кого звернутися.

Досить часто фірми, які займаються системою au pair не виконують до кінця своїх зобов'язань перед клієнтами.

Наприклад, відомий випадок, коли дівчині при виїзді в якості au pair до останнього дня обіцяли надати контракт. Нарешті їй пообіцяли принести його до автобуса, але ніхто так і не прийшов. За дорогу їй також не повернули гроші, хоча ця умова обговорювалася перед поїздкою. У перший місяць вона одержала обіцяні гроші і виконувала нескладну роботу, доглядаючи за двома дітьми. Але протягом декількох наступних місяців їй перестали платити, годувати, замість двох дітей вона повинна була доглядати за чотирма. Її також змушували прибирати будинок, мити басейн тощо. Часу зовсім не залишалося на відпочинок і вивчення мови. Представники організації, яка оформляла поїздку, переклали відповідальність на німецьких партнерів. Ті ж у свою чергу відмовилися допомагати дівчині, вказавши на відсутність контракту.

Пошук родини для роботи в якості au pair через Інтернет також може призвести до непередбаченої ситуації. Наприклад, відомий випадок, коли дівчина з Естонії, зав'язавши листування з родиною з Німеччини, була запрошена в якості au pair у цю родину. Після приїзду в Німеччину виявилося, що дівчина потрібна була родині для сексуальних розваг. Їй не було до кого звернутися за допомогою, оскільки поїздка була організована самостійно.

Шлюб

Шлюб – у сімейному праві добровільний, рівноправний союз жінки і чоловіка, який укладається для створення родини і породжує взаємні права та обов'язки одружених. Шлюб укладається в органах запису актів громадянського стану.

Одним з можливих шляхів міграції для українських жінок є одруження з іноземцем. Послуги з організації шлюбів пропонуються великою кількістю шлюбних агентств, як фізичних, так і віртуальних. В Інтернеті існують сайти знайомств, де жінки без сторонньої допомоги можуть знайти нареченого. Крім матримоніальних фірм, шлюбні послуги пропонуються фізичними особами – свахами.

Необдумані кроки при використанні зазначених послуг можуть призвести до потрапляння до рук торговців людьми.

Сьогодні в Україні можна зустріти масу оголошень про послуги агентств, які спеціалізуються на організації шлюбів українських жінок з іноземними громадянами. Переважно це агентства, готові допомогти безоплатно. Вони пропонують вислати їм ваші фото й анкети на абонентську скриньку. Далі механізм простий: одержавши анкети і фотографії, адресат інкогніто пересилає або везе їх за кордон в агентство, з яким співпрацює і де одержує за це відповідну винагороду. Агентство у свою чергу, розміщує їх у каталогах, за перегляд яких чоловіки платять, за чутками, чималі гроші. За адресу чи телефон дівчини стягується додаткова плата. При цьому навряд чи в таких фірмах цікавляться фінансовим станом, сексуальними схильностями, станом здоров'я і намірами чоловіків-клієнтів. Заплативши гроші і покористувавшись жінкою, вони можуть її перепродати, щоб повернути свої гроші, чи просто відправити назад на батьківщину.

Часто в засобах масової інформації з'являються замітки про те, як відбувається відбір дівчат закордонними нареченими. Такі зустрічі (так звані «ярмарки наречених») між «нареченими» і дівчатами влаштовують, як правило, шлюбні агентства. Для жінок, які беруть участь у відборі, ця послуга надається безкоштовно. Як правило, агентство орендує зал у кафе чи ресторані, куди і запрошуються всі бажаючі. Кількість жінок, які беруть участь у відборі в десятки разів перевищує кількість «наречених». Жінок розсаджують за столики чи ставлять уздовж стіни. Чоловіки підсаджуються до столика, задають кілька питань. Так переходять від одного столика до іншого. Або ж проходять уздовж стіни і вибирають жінок, які сподобалися. Далі відібраних жінок, як правило, для продовження знайомства запрошують у номер. Часто іноземні «наречені» припиняють стосунки після проведеної ночі.

З досвіду роботи Міжнародного жіночого правозахисного центра ”Ла Страда – Україна” можна привести кілька прикладів, коли заміжжя українських жінок з іноземцями закінчувалося трагічно. У таких випадках шлюб з українською жінкою дозволяв її обранцю легалізувати становище дружини в закордонній країні. Це давало їй право на проживання і роботу. Не порушуючи закону, жінка могла працювати в будь-якій сфері, включаючи секс-бізнес. Саме цю можливість деякі «чоловіки» використовували, примушуючи жінок до роботи в борделі. Відомі випадки примусу українських жінок до фізичної роботи: чоловік-іноземець знаходив дружині роботу з прибирання будинків, миття басейнів тощо, змушуючи її працювати по 18-20 годин на добу. Час, який залишався на відпочинок, ішов на задоволення сексуальних потреб чоловіка. Важка робота, за його словами, була платою за проживання, харчування й одержання виду на проживання в закордонній країні.

Іноді жінки, які пропонують послуги свах, можуть виявитися вербувальницями.

Знайомства з метою створення родини через Інтернет здобувають все більшу популярність. У руки торговців людьми можна потрапити навіть через всесвітню «мережу наречених», коли дівчата виставляють свої фотографії на сайтах знайомств. Серед випадків, з якими зустрічалися у своїй роботі співробітники «Ла Страда – Україна», був приклад, коли після річного листування через Інтернет з чоловіком з Норвегії українська дівчина була запрошена до нього в гості. Після приїзду з'ясувалося, що вся інформація, яку він надав про себе в листуванні, не відповідає дійсності. Замість обіцяних подорожей по країні дівчину закрили в кімнаті. Спочатку її ґвалтував сам «наречений», а потім запросив своїх друзів. Їй дивом вдалося подзвонити додому й описати місцевість, яку вона бачила з вікна. Через два тижні за цими описами дівчину вдалося розшукати. Після звільнення вона провела в реанімації кілька тижнів.

Туризм

Виїхати за кордон для відпочинку громадяни України можуть самостійно або звернувшись у туристичне агентство. Зараз існує велика кількість фірм, які займаються туристичним бізнесом і пропонують туристичні поїздки в багато країн світу. Ці фірми рятують туристів від черг у ВВІРи для отримання закордонних паспортів, у посольства для одержання віз і в каси для придбання проїзних квитків. Як правило, фірма несе відповідальність за якість наданих за кордоном послуг.

Дуже часто фірми, які одержали ліцензію на туризм, займаються працевлаштуванням. Більше того, нерідко фірми мають дві ліцензії – на посередницьку діяльність при працевлаштуванні за кордоном і на туристичні послуги. Наявність туристичної ліцензії дає можливість прискорювати процедуру відкриття візи в посольстві, а наявність ліцензії на працевлаштування – пропонувати послуги з працевлаштування. Іноді туристична діяльність таких фірм носить фіктивний характер, ліцензія на працевлаштування дозволяє їм залучати потенційних мігрантів, а ліцензія на туристичні послуги спрощувати процедуру одержання візи для вивозу людей у країну призначення.

Значна кількість людей, які виїжджають з метою працевлаштування за кордон, залишають Україну, маючи туристичну візу, що не дає права на працевлаштування. За даними Державного комітету з охорони державного кордону України, лише за 2002 рік з метою туризму кордон України перетнуло більше 11 млн. чоловік. Це не свідчить про матеріальне благополуччя українських громадян, а може бути доказом того, що більшість людей, які виїжджають за кордон з метою працевлаштування, їдуть за туристичними візами. Тому реально підрахувати, скільки українських громадян працює за кордоном, дуже проблематично.

Перевезення

У ланцюжку торгівлі людьми перевезення є однією зі складових і дуже важливих ланок. Якщо вербувальники оформили документи – вони вклали гроші, – і тепер їхнє головне завдання – доставити людину покупцю чи посереднику. Часто до кінцевого пункту проходження людей супроводжують кур'єри.

Як правило, українські кордони громадяни перетинають легально, так само, як і кордони держав, які не вимагають віз для в'їзду. Після перетину ряду кордонів таких країн мігранти досягають кордону країни призначення, який перетинається нелегально. Відомі кілька маршрутів такого нелегального в’їзду в країну призначення: через Балканські країни українці досягають Албанії, де по морю переправляються в Італію, через гори перетинається кордон між Болгарією і Грецією; через Рейн переправляються з Польщі в Німеччину. Велика кількість нелегальних мігрантів не досягає мети.

Зараз випадки нелегального перетинання українського кордону в основному пов'язані зі спробами перевезення через кордон неповнолітніх, легальне перетинання кордону для яких без супровідного родича неможливе. Відомі випадки, коли 13-15-річним дівчаткам робили фальшиві паспорти, у яких було зазначено, що їм по 18 років. Часто паспорти взагалі не оформлюють неповнолітнім. Їх перевозять через кордон у багажнику чи в салоні машин, на дахах потягів тощо.

Іноді українські громадяни залишають Україну за підробленими документами, наприклад, громадян Прибалтійських країн, Росії чи Молдавії. Причиною цього є безвізовий в'їзд у багато Європейських держав для громадян країн Прибалтики. А власники молдавських паспортів безперешкодно в'їжджають на територію Румунії, а потім і інших країн.

” …два тижні ми очікували човен, що відвіз би нас в Італію. Човен міг умістити тільки 30 людей, але нас було десь 50. Проте нас усіх у нього заштовхали. Через сильний вітер вода постійно переливалася через борт човна. Поки доплили до берега, вимокли і замерзли – це був грудень. Човен не міг підійти до берега, і нас змусили добиратися уплав ще метрів 500. Після того, як вийшли з води, нам потрібно було пройти до найближчого населеного пункту ще 3 кілометри. Місяць я пролежала із запаленням легень і дивом залишилася жива…” З розповіді Олени

”...переправа через Рейн здавалася нам дрібницею, адже після цього ми досягнемо мети. Як тільки відплили небагато від берега, побачили прожектори, які розсікали темряву. Наші супровідні наказали нам вилізти з човна. Течія була дуже сильною, і ми з останніх сил чіплялися за борт човна. Було дуже темно і страшно. Я почула лемент Лени, але не змогла побачити її біля човна. Її віднесло течією. Я благала не кидати її, але мене втягли в човен і ми продовжили шлях…” З розповіді Марії

”…я ще навіть не встигла одержати свій цивільний паспорт. Потяг стояв у відстійнику. Була ніч. Мене обмотали скловатою і допомогли забратися під дах потяга. Було дуже тісно і жахливо пекло все тіло. Так я пролежала 20 годин. Але це був єдиний шанс потрапити в Румунію, а звідти в Болгарію і Грецію…” З розповіді Маріанни

Продаж і передача людини

Передача людини в руки замовника чи посередника є наступним за перевезенням етапом торгівлі людьми.

У цей момент відбуваються грошові розрахунки між покупцем і продавцем, що є основним у ланцюжку доказів і обвинувачень у торгівлі людьми. Довести факт оплатної передачі вкрай складно, хоча часто процес продажу людини проходить прямо при ній же.

Один з найбільш розповсюджених способів передачі людини – прохання пересісти з однієї машини, на якій перетинається кордон, в іншу. Дівчата пересаджуються в машину, залишаючи свої особисті речі. Їм говорять, що хвилюватися немає про що – їхні речі привезуть пізніше.

Частими є випадки, коли відразу після приїзду, дівчатам показують квартиру, у якій вони будуть жити. Поки вони її оглядають, їх замикають, а через кілька годин інші люди повідомляють їм, що вони продані.

Численні історії жінок, які потерпіли від торгівлі людьми, свідчать про те, що часто дівчат, які нічого не підозрюють, під приводом розваги приводять «у гості», де залишають у кімнаті самих «на хвилинку». Через якийсь час приходять нові «господарі» і відвозять їх у невідомому напрямку.

«Своячка запропонувала піти на день народження до своєї подруги. Я погодилася. Коли ми прийшли, своячка попросила почекати її хвилинку, подивитися телевізор. Пройшло півгодини, я продовжувала залишатися в кімнаті сама. Десь через годину до кімнати зайшов чоловік і на ламаній російській мові сказав, що він мене купив і я повинна відробити борг, обслуговуючи клієнтів у ліжку. У мене почалася істерика…» З історії Аліни.

У більшості дівчат практично відразу після перетину кордону відбирають паспорт під будь-яким приводом (щоб подивитися до оформлення і реєстрації в місцевій владі) чи просто силою. Після цього погрози щодо того, що без паспорта людину можна легко затримати і посадити у в'язницю, є серйозним психологічним засобом впливу на людину і її підпорядкування «господарям».

«Мене привели в бар, показали, де я повинна працювати. Господар попросив мій паспорт. Я не хотіла віддавати, але він сказав, що, якщо паспорт буде зберігатися в нього, так буде надійніше. Якби я знала тоді, яку помилку зробила. Господар змушував мене спати з ним, погрожуючи, що не віддасть паспорт. Без паспорта я не могла навіть вийти на вулицю, боялася, що мене заарештують». З історії Світлани.

”Мені запропонували роботу барменом у барі. Клуб був дорогим, і коктейлі, які я готувала, коштували дорого. У перший же день господар клубу сказав, що я відповідаю за кожну розбиту пляшку чи пролиту краплю дорогого напою. Я пообіцяла все оплатити, але господар сказав, що для повної впевненості, йому потрібен мій паспорт. Я віддала його…”. З історії Олени.

Продаж – передача людини у фактичну власність іншої людини за грошову винагороду.

На території деяких держав існують справжні ринки «живого товару». Наприклад, на території колишньої Югославії є спеціальне місце, де відбувається продаж людей – так звана «Арізона-маркет». Сюди привозять іноземок, яким була обіцяна робота за кордоном, і тут багато хто з них знаходять своїх нових «господарів». Є інформація про подібний невільничий ринок недалеко від міста Трапзон (Туреччина). Однак нерідко торги можна спостерігати просто в клубі чи ресторані, куди привозять новий товар і куди з'їжджаються власники клубів із усього регіону.

”Нас привезли в кафе. Це було невелике кафе з подіумом. У залі за столиками сиділи чоловіки. Нам пояснили, що це наші потенційні роботодавці. Лише коли нам наказали роздягнутися, ми зрозуміли, про яку роботу йде мова. Увімкнули музику, і нас змусили танцювати. «Роботодавці» сиділи в залі і дивилися, як ми танцюємо. Час від часу вони показували пальцем на різних дівчат. Дівчат підводили до них, і вони їх мацали, розглядали зуби – як коней чи рабів. Після огляду – називали суму, яку вони готові заплатити...”

«Я їхала працювати продавцем в овочевому магазині. Мене привели в кімнату. Там сиділи двоє чоловіків. Один з них сказав мені відкрити рот, потім запитав, якими інфекційними хворобами я хворіла. Я не розуміла, що відбувається, чому мене так розглядають…». З розповідей дівчат, потерпілих від торгівлі людьми.

Кінцева мета торгівлі

Усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях

Усиновленням (удочерінням) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в родину неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.

Ст.101 ”Поняття усиновлення (удочеріння)” Кодексу про шлюб і родину України в редакції Закону України, прийнятого Верховною Радою України 30.01.96 /96 ВР

Усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях іншими словами можна визначити як «торгівлю дітьми». Саме у зв'язку з фактами продажу сиріт за кордон з метою усиновлення пов'язане виникнення статті проти торгівлі людьми в Кримінальному кодексі України.

Найяскравішими прикладами торгівлі дітьми з України, які змусили законодавців прийняти закон проти торгівлі людьми, є випадки продажу немовлят з пологових будинків. Розслідування цих випадків показали, що за період 1992-1994 років директори декількох медичних установ були залучені до процесу продажу дітей.
У 1992 році в Тернопільській області здійснювалося кримінальне розслідування з випадку, коли 124 дитини-сироти були вивезені на оздоровлення в США і 56 з них не повернулися в Україну.

За 2002 рік близько 30 справ було порушено за фактом застосування дій, описаних у 149 статті КК України стосовно неповнолітніх. Справи стосувалися використання неповнолітніх у жебрацтві і порнобізнесі.

Стаття 169 діючого Кримінального кодексу передбачає покарання за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння).

Процес усиновлення регламентується главою 14 діючого Кодексу про шлюб і родину «Порядком передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянами України та іноземними громадянами і здійснення контролю за умовами їхнього проживання в родинах усиновителів», затвердженого Кабінетом Міністрів України 20 липня 1996 року (№ 755), та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з цими документами, контроль за процесом усиновлення покладений на органи опіки та Центр усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки України. Центр проводить облік дітей, які підлягають усиновленню, здійснює перевірку поданих документів на осіб, які виявили бажання усиновити дитину і направляє ці документи на розгляд суду.

Відповідно до чинного законодавства України, єдиним органом, який приймає остаточне рішення про усиновлення дитини, є міський, районний суд.

Основна увага при підборі усиновителів у першу чергу приділяється громадянам України, у той час як усиновлення українських дітей іноземцями здійснюється у випадках, коли вичерпані всі можливості щодо усиновлення, узяття під опіку цих дітей у родині громадян України і якщо ці діти перебувають на обліку в Центрі не менше одного року.
Відповідальність перевірки умов життя дітей, усиновлених іноземцями покладена на Департамент консульської служби МЗС України. На жаль, виконання контрольних функцій консульськими установами України за кордоном, залишається на сьогодні порожньою формальністю, оскільки представництва не мають необхідного фінансового забезпечення для відповідних судових позовів, адвокатського забезпечення, поїздок на місце проживання усиновлених дітей тощо. Як результат, на 1 квітня 2002 року на консульський облік не було поставлено 1168 усиновлених іноземцями дітей. Очевидно, що за відсутності контролю за долею дітей вони можуть використовуватися своїми прийомними батьками в корисливих цілях.

За даними Центру з усиновлення при Міністерстві освіти і науки України, лише за 2002-2002 роки іноземними громадянами усиновлено 4872 українських дітей-сиріт. Аналіз оперативної інформації свідчить про численні порушення наявного порядку усиновлення українських дітей. Так, не дивлячись на заборону про посередницьку комерційну діяльність щодо усиновлення, її існування стало об'єктивною реальністю. Правова нерегульованість діяльності суб'єктів міжнародного усиновлення призводить до того, що окремі посередники вступають у змову керівництвом пологових будинків і будинків дитини, а також з посадовими особами медичних установ і представниками місцевих державних адміністрацій, з метою оформлення здоровим дітям неіснуючих захворювань, що згідно з Наказом № 2 Міністерства охорони здоров'я, надає право на їхнє усиновлення іноземними громадянами.

Так, у 2001 році СУ УМВС України в Херсонській області порушено кримінальну справу щодо злочинного угруповання з міжнародними зв'язками, до складу якого увійшли посадові особи Херсонського обласного будинку дитини, які з метою незаконного усиновлення українських дітей-сиріт громадянами США у змові з лікарем-генетиком обласного діагностичного центру оформили дітям неіснуюче захворювання, що надало право на її усиновлення іноземцями. На основі поданих медичних висновків, у жовтні 2001 року районним судом м. Херсона було винесене рішення про усиновлення цих дітей.

За період з 1999 по 2002 рік на території України було порушено всього 5 кримінальних справ за ознаками злочину, передбаченого ст. 169 КК України (незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)), що не відображає реальної кількості порушень діючого законодавства України.

Використання в порнобізнесі

Порнобізнес – бізнес з виготовлення і поширення порнографії.

Порнографія (гр. porne – розпусниця і grapho – пишу) – твори, друковані видання, зображення, комп'ютерні програми, фільми, відео- і звукозаписи, теле- і радіопередачі, у яких відкрито натуралістично зображений чи описаний статевий акт у різних його проявах і які не мають художньої чи наукової цінності.

На сьогодні Міністерство внутрішніх справ України зареєструвало декілька фактів торгівлі людьми з метою використання в порнобізнесі. Досвід роботи громадських організацій у багатьох країнах світу також показує, що такі злочини в сукупності з торгівлею людьми мають місце. Наприклад, відомий факт примусу української жінки до вступу в статевий акт для подальшого розміщення фотографій на порнографічному сайті. Часто фотографії і відеозйомки подібного роду здійснюються всупереч волі людини, для шантажу людини і встановлення контролю над нею.

Ще одним прикладом може бути справа, порушена щодо громадянина Німеччини, який організував діяльність підпільної кіностудії з виробництва порнографічних фільмів. Для зйомок у фільмі в Наддністрянщині набиралися дівчатка у віці 10 – 15 років. Батькам говорили, що дівчаток будуть знімати в рекламних роликах, і ті безперешкодно відпускали своїх дітей. Слідством установлено, що з України було вивезено до 40 тонн плівки з порнографічною продукцією.

Кримінальний Кодекс України передбачає покарання за виготовлення і поширення порнографічної продукції відповідно до статті 301 – ввіз, виготовлення, збут і поширення порнографічних предметів. За 2002 рік Міністерство внутрішніх справ України порушило 111 справ за цією статтею.

Олені 16 років, вона закінчила школу моделей і 2 місяці листувалася через Інтернет з Мартіном, громадянином Німеччини. Якось Мартін запропонував Олені вислати свої фотографії. Пояснив, що хоче показати їх фахівцям, може хтось зацікавиться і запропонує Олені роботу моделі в Німеччині. Дівчина вислала через Інтернет свої фотографії. Через якийсь час додому Олені стали дзвонити різні чоловіки і ставити недвозначні питання. Олена не могла зрозуміти, у чому справа. Дівчину охопив жах, коли вона побачила в Інтернеті свої фотографії. Мартін зробив фотомонтаж: на фотографіях голова була Олени, а тіло іншої дівчини. Пози були досить відвертими. Сам Мартін брав з чоловіків гроші за координати Олени.

Використання у військових конфліктах

Фактів торгівлі людьми з метою використання у військових конфліктах правоохоронними органами України зафіксовано не було. Але оперативна інформація про те, що таке вербування відбувається, надходила.

Однак ніхто насильно не відвозить українських громадян до зон військових конфліктів.

Залучення до злочинної діяльності

Однією з форм торгівлі людьми є залучення до злочинної діяльності. Серед протиправних дій, для виконання яких найчастіше використовуються люди, – жебрацтво, поширення наркотиків, збут фальшивих грошей тощо.

«Мені ні з ким було залишити дітей в Україні, але роботодавці сказали, що можна їхати з дітьми. Після приїзду молодшу дочку забрали, а мене із сином сильно побили. Ми не могли зрозуміти, що відбувається. Наступного дня мене із сином вивезли на центральну площу міста і змусили просити милостиню. Щодня я повинна була приносити певну суму грошей. Лише в цьому випадку я могла побачити дочку, поїсти і відпочити. Інакше нас із сином били …». З історії Ганни.

”…Мене з подружкою господар відпустив додому, але попросив передати знайомому в Україні якісь пакети. Сказав, що це важливі документи. Ми погодилися. Під час перевірки документів на митниці, нам поставили запитання, що в цих пакетах. Ми відповіли, що це наші речі, веземо подарунки додому. Коли розкрили пакети, виявилося, що це наркотики. Зараз ми з подругою відбуваємо покарання за збереження і перевіз наркотиків…”. З історії Світлани.

Трансплантація або примусове донорство

Трансплантація (від лат. transplantare – пересаджувати) – пересадження органів і (чи) тканин на іншу частину тіла того самого чи іншого організму. У більшості країн трансплантація органів і (чи) тканин від донора чи трупа може бути застосована лише у випадку, якщо інші медичні засоби не можуть гарантувати збереження життя хворого (реципієнта) або відновлення його здоров'я. Вилучення органів і (чи) тканин у донора припустиме тільки у випадку, якщо його здоров'ю – за висновком консиліуму лікарів-фахівців – не буде заподіяна значна шкода. Трансплантація органів і (чи) тканин допускається винятково за згодою донора і, як правило, за згодою реципієнта.

Примусове донорство полягає в незаконному примусі до вилучення органів і (чи) тканин для їхньої подальшої трансплантації шляхом застосування фізичного насильства або погрози його застосування.

Фактів торгівлі людьми з метою трансплантації органів в Україні не зареєстровано. Однак за даними громадських організацій випадки добровільного продажу громадянами своїх органів зростають. Люди доведені до розпачу бідністю, і коли їм надається можливість «заробити», наприклад, кілька тисяч доларів, то вони навіть не задумуються про ціну такого «заробітку». Відомі випадки, коли людей умовляли продати нирку і платили за неї 3 тисячі доларів, хоча її реальна вартість становить близько 20 тисяч. Економічних проблем виручена сума не допомагала вирішувати, а здоров'я людей було підірвано.

У засобах масової інформації з'являється все більше інформації про вивіз з України немовлят як донорів органів. Зараз в італійському місті Барі проходить розслідування випадку продажу немовляти, народженого українкою в самій Італії.

Відомий випадок, коли чоловіку із села в Чернівецькій області запропонували продати нирку за 3 тисячі доларів. Великі борги і бажання заробити змусили чоловіка погодитися. Завдяки отриманим грошам він розрахувався з боргами, купив вугілля, небагато їжі, ліки.

Примушення до заняття проституцією

Примушення до заняття проституцією, або сексуальна експлуатація – найрозповсюдженіша форма торгівлі людьми. За статистикою, до проституції найчастіше примушують молодих жінок у віці від 19 до 25 років. Однак досить поширені випадки залучення до секс-бізнесу жінок і старшого віку – до 40-45 років. Жінок примушують до надання секс-послуг у клубах і барах. Удень ці заклади виглядають як звичайні чи кафе ресторани, а увечері вони перетворюються в розважальні заклади з борделями. Нерідко жінок утримують у приватних квартирах, звідки сутенери возять їх додому клієнта.

Найбільш страшна і небезпечна форма проституції, до якої нерідко примушують жінок – робота на трасі. Крім небезпеки занедужати венеричними хворобами, ВІЛ/СНІДом, жінки, які працюють на трасі, нерідко страждають від різних запальних захворювань. Це пов'язано з необхідністю працювати в напівголому вигляді незалежно від пори року і погодних умов. Ризик фізичного насильства щодо таких секс-робітниць також у кілька разів вищий ніж щодо жінок, які працюють у клубах і барах. На трасі клієнт за домовленістю із сутенером, який стежить за роботою секс-робітниць, може відвезти жінку в невідомому напрямку, і у випадку насильства за жінку просто немає комусь заступитися.

Жінки, яких примушують до проституції, часто страждають, крім насильства, і від побутових проблем, наприклад, умов проживання, харчування, оплати їхньої праці. З досвіду потерпілих від цієї форми торгівлі людьми можна зробити висновок, що нерідко жінки живуть у сирих підвалах, де водяться пацюки. Дівчата, які живуть у кімнатах над барами і клубами, змушені використовувати своє житло для роботи. У більшості таких випадків жінки працюють у тому ліжку, на якому сплять. Природно, що про гігієну в такому випадку мова не йде, і подібна практика сприяє поширенню шкірних захворювань.
За будь-яких умов життя більшість невільників знаходяться під наглядом 24 години на добу і виходять на вулицю лише вночі для того, щоб дістатися до місця роботи: клубу чи траси.

«Мене відвозили з квартири, де ми жили, близько 10 годин вечора. За ніч мене перевозили кілька разів до різних клієнтів. Потім уже вранці я поверталася додому і мене замикали у ванній. Сидіти цілий день у ванній кімнаті на холодній підлозі було нестерпно. Зате я мала можливість приймати душ скільки захочу, щоб змити із себе весь бруд…Там же у ванній я і спала, без подушки, матраца і ковдри, просто у ванній, а ввечері починалося все спочатку». З історії Анжели.

Не менші злидні жінки потерпають і в їжі. За словами потерпілих від торгівлі людьми, часто булочка чи в кращому випадку бутерброд складають увесь денний раціон харчування. Про нормальні продукти, фрукти чи овочі багатьом доводиться забути на тривалий термін.

Рабство, ситуації, подібні до рабства

Рабство – стан чи становище людини, над якою здійснюються атрибути права власності чи деякі з них. «Конвенція про рабство», підписана в Женеві 25 вересня 1926, стаття 1.

Інститути і звичаї, подібні до рабства:

1) боргова кабала - стан чи становище, який виникає внаслідок застави боржником у забезпечення боргу своєї особистої праці чи праці залежної від нього особи, якщо обумовлена цінність виконуваної роботи не зараховується в погашення боргу чи якщо тривалість цієї роботи не обмежена і характер її не визначений.

2) кріпацький стан – таке користування землею, за якого користувач зобов'язаний за законом, звичаєм чи угодою жити і працювати на землі, яка належить іншій особі, і виконувати певну роботу для такої іншої особи, за винагороду чи без неї, і не може змінити цей свій стан.

3) будь-який інститут чи звичай, у силу яких:

a)жінку обіцяють видати чи видають заміж, без права відмови з її боку, її батьки, опікун, родина чи будь-яка інша особа чи група осіб за винагороду грошима чи натурою;

b)чоловік жінки, його родина чи його клан має право передати її іншій особі за винагороду чи іншим способом;

c)жінка після смерті чоловіка передається в спадщину іншій особі.

4) будь-який інститут чи звичай, у силу якого дитина чи підліток молодші 18 років передаються одним чи обома його батьками або опікуном іншій особі за винагороду чи без неї з метою експлуатації цієї дитини чи підлітка або його праці.

Додаткова Конвенція про скасування рабства, работоргівлі й інститутів і звичаїв, подібних до рабства, прийнята ООН і вступила в силу 30 квітня 1957 року. Для України набула чинності 3 грудня 1958 року.

Примусова праця

Примусова праця – будь-яка робота чи служба, яку вимагають під загрозою якого-небудь покарання від особи, яка не пропонувала своїх послуг добровільно. Ст. 2 Конвенції МОП № 29 «Про примусову чи обов'язкову працю» 1930 року.

Примушення до праці – ще одна розповсюджена форма торгівлі людьми. Від неї можуть страждати люди будь-якого віку, незалежно від статі. Безумовно, найчастіше людей, а особливо молодих жінок і дітей, примушують до роботи в секс-бізнесі. Однак нерідко жінки старшого віку, чоловіки і навіть діти змушені працювати в рабських умовах у сільськогосподарському і промисловому секторах, у домашньому господарстві, на будівництвах, у сфері обслуговування. Їхній робочий день не нормований, часто вони змушені працювати по 20 годин на добу. Заробітна плата не виплачується під приводом уже заплачених за «рабів» грошей постачальнику «товару».

Умови проживання і харчування не відповідають ніяким санітарно-гігієнічним нормам. Цілодобовий контроль не залишає надії на втечу з місця експлуатації, а нелегальний статус унеможливлює зміну робочого місця і часто утримує людей від інформування поліції про ситуацію, у якій вони знаходяться. Робота в сирих напівпідвальним приміщеннях зі штучним освітленням, відсутність нормального харчування і фізичне насильство з боку власників призводить до виникнення різних захворювань та інвалідності.

Вплив на людину

Способи впливу/примушення до роботи

Для примушення людей до виконання описаних робіт торговці часто застосовують насильство, як фізичне, так і психологічне, а також погрози застосувати це насильство. У випадках, коли жінок примушують до надання сексуальних послуг, для придушення їхнього опору часто використовується алкоголь чи наркотичні засоби. Однак основним способом впливу на волю людей є боргова кабала, яка в поєднанні із шантажем, фізичним насильством і приниженнями допомагає торговцям досягти мети.

Боргова кабала

Стан або становище, що виникає внаслідок застави боржником у забезпечення боргу своєї особистої праці чи праці залежної від нього особи, якщо визначена в належному порядку цінність виконуваної роботи не зараховується в погашення боргу чи якщо тривалість цієї роботи не обмежена яким-небудь терміном і характер її не визначений.

Механізм боргової кабали зароджується ще на території країни походження під час вербування. У більшості випадків ті, хто бажає виїхати за кордон з метою працевлаштування, не мають коштів для оформлення закордонного паспорта і купівлі квитків. Тому вербувальники надають їм можливість поїздки ”в кредит” для того, щоб після працевлаштування вони протягом місяця могли повернути борг. Причому заявлена вербувальником сума, яка була витрачена на документи і квитки, у кілька разів перевищує реальну. Для багатьох людей надання кредиту здається гарантією того, що робота в країні призначення їм буде забезпечена. Після прибуття на місце роботи, боржника ставлять перед фактом, що обіцяної роботи немає, але гроші все одно потрібно відпрацьовувати. Як правило, єдиною можливою роботою виявляється надання секс-послуг.

Існує інший варіант втягнення в боргову кабалу. Після прибуття на місце роботи новоспечений господар говорить про суму, яку він заплатив за працівників, і ставить їх перед фактом: відробити ці гроші.

Втягнення в боргову кабалу може також здійснюватися таким чином: дівчатам пропонують роботу касирів чи продавців у магазині, через місяць роботи говорять про нестачу в касі і необхідність повернути гроші. Відробити гроші пропонують у секс-бізнесі. У таких випадках дівчат можуть вивозити за кордон чи експлуатувати в Україні.

Наталя була знайома з Інною з 12 років. Потім вони разом училися в ПТУ в маленькому кримському містечку. У травні 1999 року Наталя вирішила оформитися приватним підприємцем і відкрити точку на центральному ринку. Про це вона повідомила Інні, яка запропонувала свою допомогу: 1000 доларів США. Але Інна домовилася про умову, що з виторгу вона буде забирати по 20%. Так вони пропрацювали приблизно два місяці, а в липні 1999 року Інна, заявила, що вона незадоволена сумами, які отримує, і зажадала написати розписку на 1000 доларів США, у якій вказати, що цю суму необхідно повернути до 1 січня 2000 року. У листопаді 1999 року Наталя звернулася до Інни з проханням відстрочити день погашення боргу, бо до 1 січня 2000 року вона сама не може знайти ці гроші. На це Інна сказала, що борг віддавати доведеться в зазначений час. Якщо Наталя не може заробити гроші в Україні, то їй потрібно їхати до Туреччини займатися проституцією. Наталя запропонувала відробити гроші яким-небудь іншим способом, але Інна в категоричній формі заявила, що Наталі все одно доведеться їхати до Туреччини займатися проституцією. Оскільки Наталя повинна була повернути гроші, вона прийняла умови Інни.

Шантаж

Шантаж – це примушення потерпілої (ого) від торгівлі людьми до здійснення яких-небудь дій під загрозою застосування насильства або ушкодження чи знищення майна жертви чи близьких їй осіб, або інших даних, які можуть заподіяти істотну шкоду правам чи законним інтересам жертви чи близьких їй осіб.

Найчастіше шантаж застосовують у випадках примушення до проституції чи використання в порнографії, тобто тоді, коли дії, здійснювані жертвою, можуть бути засуджені суспільством. У випадку використання в порнографії потерпілих шантажують компрометуючими фотографіями чи відеозйомками.

Вікторія через оголошення в одній з газет знайшла роботу домробітниці. Перші місяці вона виконувала роботу в домі. За роботу платили регулярно. Один раз господар квартири (Дмитро) запропонував Вікторії вступити з ним у зв'язок. Кілька місяців потому дружина довідалася про їхні стосунки, але замість скандалу, якого очікувала Вікторія, Світлана запропонувала сфотографувати, як Вікторія і Дмитро займаються сексом. Багато разів Вікторія намагалася припинити ці стосунки, але їй постійно дзвонили, погрожували, що якщо вона не повернеться, то її батьки і свекруха довідаються про те, чим вона займається.

У випадку примушення до секс-роботи шантаж стосується обнародування факту роботи повією, що, як правило, викликає шок у дівчат із села чи містечка, де більшість людей знають один одного. Таким чином торговці досягають своєї мети.

Лесі запропонували роботу в Чехії з догляду за старими людьми. Вона була медсестрою, зарплату не одержувала вже кілька місяців і погодилася на поїздку. Як тільки привезли на місце роботи – відразу все зрозуміла. Спочатку відмовлялася працювати, думала, що зможе утекти, але попередили – навіть якщо утечеш, удома жити не зможеш. Усі довідаються про те, що ти працювала повією, ні ти, ні твоя дитина не зможете вийти на вулицю.

Насильство

Стосовно жінок означає здійснений на основі статевої ознаки акт насильства, який заподіює чи може заподіяти шкоди фізичному, статевому чи психологічному здоров'ю жінки або страждання, а також погрози здійснення таких актів, примус чи довільне позбавлення свободи в суспільному чи особистому житті. Пекінська платформа дій. Підсумковий документ Четвертої всесвітньої конференції ООН зі стану жінок. ООН, 1995

Фізичне насильство в контексті поняття «торгівля людьми» є чинником примушення до різних видів діяльності, погодитися на який добровільно людина не хоче. Форми насильства можуть бути різноманітними. У першу чергу потерпілі страждають від фізичних побоїв. Жінок, які працюють у секс-бізнесі, часто б'ють за небажання працювати. При цьому, щоб зовні їх не спотворити, жінок не б'ють по обличчю, удари в основному наносяться по тілу. Наслідками такого насильства нерідко стають відбиті нирки, внутрішні кровотечі тощо.

Часто за допомогою побиттів торговці надають «товарного вигляду» своїм жертвам. Наприклад, фізичні побої широко застосовуються щодо дітей, яких примушують до жебрацтва: дитина з покаліченим тілом і обличчям викликає більший жаль і може приносити великий прибуток.

Жінки і діти страждають і від сексуального насильства. Жінки, які працюють у родинах, піддаються домаганням з боку господарів-чоловіків. Мігранти-нелегали позбавлені більшості прав, тому таке поводження часто залишається безкарним. Більше того, боячись утратити роботу і нерідко єдине джерело доходу для родини, яка залишилася вдома, жінки змушені змиритися з такою ситуацією і надавати сексуальні послуги.

Навіть якщо потерпілі не страждають від фізичного і сексуального насильства, то нерідко терплять приниження, а також інші форми психологічного насильства. Одна з таких форм – погрози застосування насильства.

«Нас привезли на фабрику, яка переробляла прострочені овочі і гриби. Ми промивали їх, заливали окропом і закручували банки. Ці прострочені овочі були нашою єдиною їжею. Для того, щоб зрідка мати хоча б буханець хліба, нам доводилося надавати сексуальні послуги охоронцям. Ми формували чергу і раз у тиждень змушені були вступати з ними в зв'язок».

Погрози

Словесно, письмово чи іншим способом виражений намір нанести фізичну, матеріальну або іншу шкоду якій-небудь особі чи суспільним інтересам; один з видів психічного насильства над людиною.

Часто торговці для придушення опору своїх жертв погрожують розправою над ними або над членами їхніх родин. При цьому погрози ці реальні, оскільки ще в процесі вербування торговці збирають повну інформацію про тих, кого вербують. Вони знають ситуацію в родині і їм легко знайти слабке місце жертви.

Найбільш поширеною є погроза фізичного насильства. У випадку примушення до роботи в секс-бізнесі популярними є погрози перепродати в іншу країну, наприклад, в Албанію, звідки звільнитися практично неможливо, чи іншому, ще більш жорстокому власнику. Часто погрожують тим, що змусять жінку працювати на трасі, що є найбільш небезпечною формою секс-роботи.

Нерідко торговці як погрози застосовують показове насильство над одним потерпілим. Це робиться для того, щоб зламати волю інших. Іноді практикують побиття, зґвалтування в присутності всіх жінок або навіть убивство.

«Ми з подругою відмовилися їхати до клієнтів, сказали, що ми не повії…Нас почали умовляти, потім погрожувати побоями, а потім господар схопив подругу, розірвав на ній одяг і зґвалтував при мені. Я намагалася якось допомогти подрузі, але мене тримали його помічники і змушували дивитися на це…Після цього, нам стало все одно, що з нами будуть робити…». З розповіді Ольги.

Часто торговці погрожують розправою над близькими потерпілих. Вони заявляють, що можуть викрасти дитину, побити батьків чи нанести який-небудь матеріальний збиток рідним. Цей метод впливу застосовується у випадку обмеженого впливу на саму жертву, наприклад, у випадках судового розслідування за кордоном, де вона виступає свідком. У таких ситуаціях злочинцям простіше здійснити погрози стосовно близьких свідка і цим вплинути на його рішення співпрацювати з правоохоронними органами.

«У Югославію нас приїхало 10 чоловік – весь наш танцювальний колектив. Спочатку мова йшла про програму, з якою ми виступали в Україні, але нас змусили танцювати стриптиз. Ми відмовлялися, але нам сказали, що нічого не заплатять. Мій танець сподобався одному з відвідувачів клуба, і господар сказав, що я повинна йти з ним. Я відмовилася, і разом зі мною відмовилися працювати усі дівчата. Ми не виходили на сцену. Тоді нас почали бити. Але ми все одно не почали працювати. Наступного дня нас усіх вивезли в поле. Вивели з машини…сказали стати в коло…одну з нас схопив охоронець, витяг на середину кола і на очах в усіх перерізав їй горло. Ми не могли повірити в те, що відбулося…Але більше ніхто з нас не пручався…».

Звільнення

Самостійно вирватися з рук торговців людьми практично неможливо. У більшості випадків, потерпілі знаходяться під наглядом 24 години на добу. Як правило, вони живуть у тому ж місці, де працюють, тому обмежені в самостійному пересуванні. Місця їхнього утримання цілодобово охороняються, часто обнесені високим парканом, нерідко спускаються собаки.

Від утечі потерпілих часто утримує поінформованість про високий рівень корумпованості місцевої влади. У деяких країнах самі поліцейські не є клієнтами жінок. Відомі випадки, коли представники поліції самі знаходили і повертали жінок у підпільні борделі.

«Власник часто повторював нам, що його найшанованіші клієнти – поліцейські, і ми повинні бути особливо чемні з ними. Вони приходили в клуб майже щодня, завжди були у формі. При цьому ніколи не платили за випивку, їжу і за наші послуги. Їхня присутність наводила на нас ще більший страх, тому що ми розуміли – якщо утекти, нас усе рівно повернуть. Власник говорив, що куплено всю місцеву поліцію. За місяць, коли нам вдалося зв'язатися з батьками і нас почали розшукувати, у бордель за нами прийшли ті ж поліцейські. З клуба нас повезли в дільницю, взяли показання, а потім – на вокзал. Проводжали нас поліцейські. Власник до самого відходу потяга умовляв їх повернути нас у клуб, обіцяв винагороду. Але на щастя, нам вдалося вибратися....». З розповіді Валентини.

Незважаючи на обмеження пересування, комунікації, позбавлення документів, потерпілим усе-таки вдається вибратися з рук торговців людьми. В основному, це відбувається завдяки тому, що якимсь чином вдається зв'язатися з рідними. Тим, кого примушують до роботи в секс-бізнесі, часто допомагають їхні клієнти, у деяких країнах потерпілих звільняють поліцейські в ході рейдів по борделях і клубах.

Дзвінки рідним

Часто, щоб вирватися із секс-рабства, дівчата намагаються зв'язатися з рідними і близькими. Повідомивши родичам координати свого місцезнаходження, потерпілі можуть сподіватися на те, що правоохоронні органи звільнять їх. Саме тому торговці не дозволяють своїм жертвам користуватися телефоном. У тому випадку, якщо потерпілі усе-таки дзвонять додому, то це відбувається в присутності російськомовної людини, яка контролює розмову й у випадку передачі небажаної для нього інформації обриває зв'язок. Єдиною можливістю дати про себе знати є мобільний телефон, яким користуються клієнти потерпілих (у випадках примусу до роботи в секс-бізнесі). Дівчата просять дозволу скористатися телефоном чи, що більш поширено, користуються телефоном після того, як клієнт заснув. У деяких країнах, наприклад в ОАЕ і Туреччині, у барах, де працюють іноземки, відвідувачам заборонено користуватися мобільними телефонами. При вході клієнти бару повинні залишити телефон і забрати його при виході. Так торговці перестраховуються від небажаних контактів потерпілих з рідними.

Допомога клієнтів

У деяких випадках потерпілим вдається вирватися з рук торговців людьми завдяки допомозі їхніх клієнтів. Траплялося, що клієнти, вислухавши історію потерпілої, повідомляли про її місцезнаходження в поліцію, яка проводила рейд у вказаному клубі і звільняла дівчину. Іноді клієнти інформували громадські організації, що допомагають мігрантам, про те, що дівчину примушують до проституції, а співробітники цих організацій зв'язувалися з правоохоронними органами і допомагали потерпілій повернутися на батьківщину.

Відомо кілька випадків, коли клієнти закохувалися в потерпілих і викуповували їх у власників клубів. Деякі з таких історій завершувалися шлюбом.

«Це було під час війни на Балканах. Мене змушували обслуговувати по 10 чоловік на день, в основному військових. Я працювала 2 місяці і майже щодня до мене приходив один солдат. Ми багато розмовляли, і я розповіла, що не хочу займатися проституцією, але мене змушують. Сказала, що в мене відібрали паспорт, не дозволяють виходити на вулицю і дзвонити додому. Солдата пішов до господаря і сказав, що хоче мене викупити. Власник зажадав 10.000 доларів. Солдата пообіцяв, що знайде такі гроші. За місяць він приніс власнику гроші, але той сказав, що ціна виросла і я вже коштую 15.000. Таких грошей не було, але навіть якби і були, стало зрозуміло, що він не продасть мене. Занадто великий прибуток я приносила. Тоді ми вирішили, що потрібно готувати втечу. Щоб я не втекла, власник тримав мене в замкненій кімнаті. Весь одяг у мене забрали.

Однієї ночі під вікно під'їхала військова вантажна машина і я, за попередньою домовленістю зі своїм другом, вистрибнула з вікна третього поверху в кузов. Щоб успішно добратися до українського посольства в Бєлграді, потрібно було перетнути безліч постів. Я переодяглася в солдатську форму і так доїхала до посольства, а потім повернулася додому». З розповіді Світлани.

Матеріал надан:

Міжнародним жіночим правозахисним центром “Ла Страда-Україна”